Інтерв’ю Андрія Короткова, генерального директора Interpipe (Форбс-Україна, липень-2022)



– Ви очолили компанію на самому початку війни. Що було найважчим за цей час?

– Наша історія досить типова для всієї індустрії. 24 лютого, після перших вибухів у Дніпрі, Interpipe вирішив зупинити усі підприємства, відпустити людей додому та організував чергування на заводах, щоб уникнути можливих крадіжок. У такому режимі компанія прожила весь березень.

Однак це не єдині проблеми, з якими Interpipe зіткнувся. На той момент у дорозі до клієнтів було багато тисяч тон продукції. Особливо складною була ситуація в портах Одеси та Чорноморська, оскільки продукція, що мала бути навантажена на судна, виявилася заблокованою.

- Як ви реагували?

- Interpipe почав вивозити до Європи продукцію автомобільним та залізничним транспортом з подальшою перевалкою через порти. Проте з’явилася нова проблема – зменшилась кількість автомобільних перевізників. Після 24 лютого жодна європейська компанія не надавала свої авто для вивозу продукції з Дніпра чи Нікополя. Водночас, українські перевізники підвищили ціни на свої послуги. Більш того, всі українські експортери спрямували свої транспортні потоки через найближчі порти Румунії, які виявились нездатними переробити весь обсяг нових вантажів. Наприклад, у румун був відсутній досвід перевалки труб і залізничних коліс. Однак поступово нова система перевезень почала формуватись.

Весь цей час перевізникам шкодили ракетні удари по різним об’єктам інфраструктури у нових транспортних коридорах. Наприклад, зараз немає залізничного сполучення між Одесою та Ізмаїлом. Для Interpipe це проблема, адже легше завантажити один вагон 60 тонами продукції, ніж замовляти для цього три фури.

– Відвантажуєте продукцію саме через румунські порти?

– Так, на сьогодні основними портами відвантаження для нас є румунські. Ми також намагаємось налагодити коридор на північ Європи. Проте це не польські порти у Ґданську чи Ґдині, оскільки раніше із трубами вони не працювали. Тому ми вирішили перевалювати свою продукцію ще через порти Бельгії та Нідерландів. Однак цей коридор – ще довша дорога, ніж через Румунію.

Довезти продукцію автомобілями чи залізницею до країн Бенілюксу складно та дорого. Тому Interpipe намагається освоїти перевезення на північний захід Європи через Дунай. Спочатку продукція довозиться автомобілями до українського порту Ізмаїла, звідки вона на морській баржі вирушає до румунського порту Галац і потім вже річковими баржами йде вгору за течією Дунаєм до північного заходу Європи. Проте поки що це лише тестові партії.

– Як підвищилися витрати на перевезення продукції?

- У порівнянні з довоєнними часами вартість транспортування зросла у 2,5-3,5 рази від українського заводу до клієнта. Цифри дуже різняться залежно від різних транспортних схем. Якщо в довоєнний час витрати на логістику займали 3-4% у собівартості продукції, то зараз вони збільшилися щонайменше у два з половиною рази.

- Як змінилися частки продажів на внутрішній ринок та на експорт?

- За підсумками 2021 року частки продажів на експорт та на внутрішній ринок становили 82% та 18% відповідно. Проте з 24 лютого продажі в Україні дуже зменшилися: війна негативно вплинула і на нафтогазовий сектор, і на будівельний, оскільки вся південно-східна частина країни охоплена війною. Але підприємства НАК «Нафтогаз України» у інших регіонах продовжують працювати, а Interpipe продовжує співпрацювати з ними, постачаючи їм труби. Крім того, «Укрзалізниця» та деякі приватні підприємства продовжують займатися ремонтом вагонів та, відповідно, замовляти у нас колеса.

- Які у вас виробничі плани?

- У травні-червні завантаження потужностей Interpipe з виробництва труб в середньому склало 60-70% від довоєнного рівня, залізничних коліс - 45-50%. У планах на ІІІ квартал зберегти цей рівень, по можливості, підвищити його на 5-10%.

– Де ви бачите майбутнє компанії? На яких ринках?

- Війна несильно позначилася на наших ринках збуту. Нагадаю, що після запровадження у 2019-2021 рр. відповідних мит та ембарго з боку Митного союзу на українську трубну та залізничну продукцію Interpipe не постачає свою продукцію на цей ринок.

Взагалі, Interpipe з 2014 року активно диверсифікує свої ринки збуту, головними з яких наразі є Євросоюз, Близький Схід та США. Компанія поставляє продукцію до 80 країн світу на всі основні ринки металоспоживання, крім Японії та Китаю. Також розробляємо нові продукти для наших клієнтів, оскільки попит на них залежить не від війни в Україні, а від тенденцій розвитку нафтогазової, будівельної та залізничної індустрій у світі.

Наприклад, ми вже увійшли до певних преміальних ніш на світовому трубному ринку, наприклад, газогерметичних з’єднань надвисокого рівня для нафтогазової галузі Близького Сходу та США. Крім того, розробляємо та постачаємо нові труби для клієнтів у сфері машинобудування та будівництва Європи.

Ситуація з продажами залізничних коліс трохи складніша, оскільки велика доля була за ринками СНД. Однак ми інтенсифікуємо співпрацю з європейськими, турецькими, індійськими залізничними компаніями. На цих ринках сильніша конкуренція, їх ємкість менша, але Interpipe здатен працювати у преміальних нішах, наприклад, коліс для пасажирських швидкісних поїздів.

– Україна вже втратила близько 30% сталеплавильних потужностей. Загалом це радянські гіганти на кшталт ММК ім. Ілліча і «Азовсталі». Яким ви бачите майбутнє української металургії?

- Після війни дуже гостро постане питання, про яке раніше вважали за краще лише говорити. Це докорінна модернізація виробничих потужностей. Без цього українська металургія матиме проблематичне майбутнє. Європа не робитиме винятків для нашої продукції, якщо ми не модернізуємо виробництво відповідно до сучасних екологічних вимог.

Заводи, які залишилися на підконтрольній Україні території, здатні виробляти ординарний, неширокий сортамент металопродукції за застарілими технологіями, тобто у них слабо розвинена диверсифікація. Наприклад, «Запоріжсталь» випускає рулонну та листову сталь, «АрселорМіттал Кривий Ріг» - сортовий прокат. Interpipe почувається впевненіше, оскільки наші виробництва застосовують сучасніші технології. Наприклад, до 2012 року виробництво сталі здійснювалось застарілим, екологічно брудним мартенівським способом. Однак ми інвестували $1 млрд. у сучасний електросталеплавильний комплекс «Інтерпайп Сталь».

- Що ви порекомендуєте «Метінвесту», АМКР, у яких ви купували сировину? Вам є чим її замістити?

- Останнім часом Interpipe закуповував у «Метінвесту» трохи рулонної сталі та передільного чавуну. Проте наразі повністю втрачений ММК ім. Ілліча, звідки постачалась рулонна сталь на Інтерпайп НМТЗ для виробництва зварних труб. Інше підприємство «Метінвеста» - «Запоріжсталь», яке також випускає рулонну сталь, не може замінити цю втрату, оскільки не випускає тих видів цієї продукції, які потрібні Interpipe. Крім цього, зараз обсяги виробництва на «Запоріжсталі» дуже обмежені.

Трохи легша ситуація із чавуном. Усі металургійні підприємства виготовляють цю сировину – і «АрселорМіттал Кривий Ріг», і Дніпровський металургійний комбінат, і «Запоріжсталь». Interpipe продовжує закуповувати чавун у «Метінвеста».

В останні роки Interpipe лише епізодично співпрацювали з «АрселорМіттал Кривий Ріг». Зараз цьому комбінату дуже важко. У нього набагато більший масштаб діяльності, ніж у нас, тому на них значно більше впливають логістичні проблеми. Якщо українським металургійним підприємствам не вдається їх вирішити, то виробництво буде підтримуватися лише в обмеженому обсязі. А швидко розширити транспортні коридори неможливо зараз. Адже під нові логістичні ланцюжки не пристосована не тільки УЗ, а й залізниці сусідніх країн. Крім того, немає достатньої кількості перевантажувальних баз на кордонах.

- США на рік скасували 25-відсоткове мито на українську сталь. Коли відновите постачання американським споживачам?

– На початку третьої декади червня Interpipe вперше з початку війни відправив перше судно із трубами до США. Сподіваюсь, що у 20-их числах липня відправимо друге.

Зараз США зберігають 23,75%-е антидемпінгове мито на українські лінійні труби та 27,8%-е антидемпінгове мито на українську OCTG-продукцію. Проте тимчасове зняття мита у розмірі 25%, запровадженого ще при Дональді Трампі, збільшує економічну доцільність відновлення продажів труб до США. Збільшення видобутку нафти у Північній Америці стимулювало зростання цін на труби. Тому навіть сплачуючи антидемпінгове мито, ефективність продаж Interpipe на цьому ринку зросла на 10%. Щоправда, у травні-червні подорожчання трубної продукції на ринку США сповільнилося.

Після 24 лютого Interpipe ще не відвантажував сталеву заготовку та залізничні колеса до США через удорожчання логістики. Поки що це економічно недоцільно.

- Також ЄС скасував на рік мито та квоти для українських товарів. Який ефект?

- Це трохи покращило економіку наших продажів. Однак у Європі ситуація інша: ціни на труби зросли не дуже сильно, як у США. Щоправда, у квітні-травні на європейському ринку, коли продукція Interpipe тимчасово не постачалася, спостерігався дефіцит труб, що спричинило невеликий ціновий стрибок на кілька відсотків. Крім того, ЄС відмовився від білоруських та російських труб. Проте зараз цей ажіотаж спав, оскільки європейці побачили, що Interpipe здатен регулярно постачати свої труби.

Також до європейських країн надійшла партія труб з Китаю, у якості страхування. Проте особливо сильний вплив китайська продукція має на ринку Близького сходу. Через це там практично не дорожчають труби для нафтогазової галузі.

- Як змінилася система управління в Interpipe після початку війни?

- Істотних змін у системі управління бізнесом не відбулося, не було потреби в цьому. Вся команда на місці – і в Україні, і у закордонних офісах. Структура управління не змінилася.

Однак багато питань команда почала вирішувати оперативніше, виникли нові специфічні операційні питання. Для цього ми створили кілька операційних штабів, які займаються благодійністю, волонтерством, безпекою. З цією метою деякі менеджери отримали додаткові повноваження для того, щоб якнайшвидше вони могли вирішувати питання, пов'язані з цими речами.

– Власник Interpipe Віктор Пінчук наскільки активно цікавиться станом справ компанії? Можливо, на час війни він планує взяти на себе операційне управління?

- Віктор Пінчук не байдужий до стану справ у Interpipe. Він оперативніше ніж ми вирішує ті чи інші гуманітарні питання, які постають перед компанією на його рівні. Наскільки я знаю, він не планує повертатись до операційного управління бізнесом. Для цього є інші люди, які виконують поставлені перед ними завдання.

- Із чим пов?язані кадрові пертурбації, які відбулися у топменеджменті компанії у 2022 році? 1 лютого на посаду генерального директора Interpipe було призначено Франца Йозефа Маркса. Він залишається у компанії?

- Так, з 1 лютого Франц Йозеф Маркс розпочав виконання обов'язків генерального директора, однак після початку війни залишив територію України. Після цього він ще якийсь час співпрацював із Interpipe. Однак займатися віддалено операційним управлінням таким бізнесом, як наша компанія, практично неможливо, тим більше, у кризових ситуаціях. Тому у березні було ухвалено рішення про звільнення пана Маркса від виконання обов'язків генерального директора, обрання мене до складу ради директорів та призначення генеральнім директором. Проте пан Маркс залишається у складі ради директорів Interpipe.

- Чи відчуваєте дефіцит персоналу?

- Зараз для нас найголовніша мета – зберегти персонал і забезпечити рівень доходів, який дозволить їм утримувати себе та свої сім'ї. Після початку війни частина персоналу звільнилася з різних причин, наприклад, сімейних. Крім того, 840 людей пішли служити до армії. Тому на окремих ділянках ми відчуваємо дефіцит із персоналом.

Всім нашим співробітникам, які пішли до армії, ми надаємо усіляку допомогу в питаннях обмундирування, захисту та медикаментів. Декількох з них було поранено, і Interpipe супроводжує процес їхньої реабілітації у медустановах. Крім того, ми підтримуємо сім'ї загиблих працівників, нікого не забуваємо.

- Якій у вас план на випадок негативного розвитку воєнної ситуації?

- Наше виробництво та технології перенести неможна. Для цього на території України та за кордоном немає підготовлених місць. Тому ми Interpipe не має плану Б для релокації виробництва. У разі погіршення ситуації базовий варіант – консервація виробництва та забезпечення безпеки працівників. Цей варіант схожий на той, який ми проходили у березні.